(без врахування змін у Виборчому Кодексі від 19.12.2019)
Наприкінці минулої каденції парламент проголосував за Виборчий Кодекс. Новообраний президент його ветував, повернувши в Раду на доопрацювання. Серед іншого, у Володимира Зеленського були зауваження до виборчої системи, за якою обиратиметься Рада і яку розробники Кодексу позиціонували як пропорційну з відкритими списками. На його думку, “списки” були не настільки “відкритими”, наскільки б могли.
Що змінилось у новій, доопрацьованої версії Кодексу у частині виборчої системи і чи стануть відкриті списки Зеленського “відкритішими”?
Що залишили без змін?
Виборчі округи не змінювали – залишили єдиний загальнодержавний і двадцять сім регіональних округів. Тож політичні партії формуватимуть один загальний і двадцять сім регіональних виборчих списки. До кожного регіонального списку має входити не менше п’яти кандидатів, а максимальна кількість кандидатів у єдиному списку не повинна перевищувати чотириста п’ятдесят осіб. Кожен депутат із загального списку (крім кандидата під номером один) номінується в одному з регіональних округів.
Особливістю запропонованої системи є нефіксований розмір регіональних округів. Простіше, правила попередньо не визначають, скільки мандатів розігрується в кожному окрузі. Очевидно, такий підхід був продиктований бажанням обійти проблему АРК та окупованих територій Сходу, і дозволити сформувати Раду в повному конституційному складі. Фіксована ж кількість мандатів паралельно із тимчасовою неможливістю проведення виборів на всій території України залишила б Раду недоукомплектованою.
Кількість мандатів для кожного регіонального округу визначатиметься за результатами виборів. На неї впливатимуть, перш за все, виборча активність в регіональному окрузі, а також кількість голосів за кожну партію в окрузі та послідовність розташування кандидатів у загальному партсписку.
Система має ще одну особливість. Вона регулює мінімальну кількість кандидатів від партії в регіональному списку, однак, нічого не говорить про максимальну кількість. Формально, слідуючи правилам, партія може висунути по п’ять кандидатів у двадцяти шести округах і триста дев’ятнадцять кандидатів у двадцять сьомому окрузі. Навряд чи варто очікувати аж таких перекосів, однак, партії зможуть суттєво варіювати кількість кандидатів в регіональних списках і, тим самим, впливати як на рівень конкуренції між своїми кандидатами в округах, так і на шанси обрання конкретних кандидатів.
Без змін залишили виборчу формулу і величину бар’єру – зберігається пропорційна система з використанням виборчої квоти, а також 5% виборчий поріг.
У своїх пропозиціях до Кодексу Зеленський нарікав на дворівневий розподіл мандатів, вбачаючи в ньому принцип “закритих списків”. Коротко, механізм працює так. В кожному з регіональних округів кількість голосів за кожну партію, що подолала бар’єр, ділиться на виборчу квоту (ціна одного мандату в голосах). Ціла частина від ділення означає кількість мандатів, які розподіляються серед кандидатів партії в регіональному окрузі. Усі дробові залишки конвертуються в голоси, сумуються і знову діляться на виборчу квоту. Одержане число означає кількість мандатів, які розподіляються на рівні загальнодержавного списку. Це механізм “другого шансу” для кандидатів, які не перемогли у себе в округах. Якщо ці кандидати знаходяться достатньо високо у загальнодержавному списку, вони все ще зберігають шанс на депутатство. Тому для кандидатів їхні номери у загальнодержавних партсписках мають бути важливішими, ніж їхні номери у списках регіональних.
Все це, із незначними модифікаціями, залишилось із попередньої версії Кодексу.
Що змінили?
Внесли три суттєві зміни.
Перше, змінили форму бюлетеня. Попередній варіант Кодексу передбачав “бюлетень-трафарет”, в якому містилось дві фрази: “Підтримую виборчий список політичної партії за порядковим №” та “Підтримую кандидата у народні депутати України від цієї політичної партії за порядковим №”. Виборець повинен був вписати у спеціальні трафарети номер партії і, за бажанням, номер кандидата з регіонального списку, якого він підтримує. “Бюлетень-трафарет” мав одну особливість. Якщо виборець голосує за партію/кандидата за номером від 1 до 9, то перед номером потрібно вписати 0 (01, 02, … , 09). Якщо, голосуючи за партію, виборець пропускає нуль, то такий бюлетень визнається недійсним. Одним із наслідків використання “бюлетеня-трафарета” могла бути значна кількість ненавмисно зіпсованих бюлетенів і, відповідно, неврахованих голосів. Недооцінювати такої можливості не варто з огляду на існуючий негативний досвід інших країн. Далеко ходити не потрібно – хрестоматійним прикладом невдалого експериментування з формою бюлетеня вважаються місцеві вибори у сусідній Польщі в 2014 році.
У новій редакції Кодексу бюлетень лібералізували. Він стане ближчим за формою до теперішнього бюлетеня, який використовується у пропорційній частині парламентських виборах. В ньому будуть номери і назви партій, імена перших кандидатів у загальнодержавних партсписках, а також спеціальний прямокутник, в якому виборець зможе вписати номер кандидата з регіонального списку. Принциповою відмінністю нового бюлетеня є те, що виборець може поставити будь-яку позначку у відведеному місці і бюлетень вважатиметься дійсним та враховуватиметься. Такий спосіб голосування набагато звичніший для українського виборця, адже зберігає можливість традиційного голосування “галочкою” або “хрестиком”.
Друге, зменшили кількість “гарантованих” мандатів з десяти до одного. У попередній версії Кодексу, якщо партія долала виборчий бар’єр, то перші десять кандидатів із єдиного партійного списку здобували мандати, незважаючи на на їхні результати в регіональних округах. У новій версії депутатство гарантується тільки першому кандидату з загальнодержавного списку. Як наслідок, виборці матимуть більший вплив на формування персонального складу парламенту.
Третє, змінили спосіб визначення обраних кандидатів. Автори попередньої версії Кодексу пропонували рейтингувати кандидатів у регіональних списках за відсотками їхньої підтримки. Тепер пропонується рейтингувати кандидатів за кількістю набраних голосів. Така зміна є суттєвою і важливою. Скажімо, кандидати від партії “А” набрали в регіональному окрузі такі відсотки голосів: 2,0%, 2,5% і 2,99%. Оскільки за правилами враховуються цілі частини числа, то усі ці кандидати набрали по 2% голосів. У такому випадку рейтингування кандидатів здійснюється на основі їхнього місця у загальному партійному списку. Якщо кандидат, який набрав 2% голосів знаходиться в цьому списку вище від кандидатів, які набрали 2,5% і 2,99%, тоді він першим претендуватиме на мандат. Таким чином, кандидат, який набрав менше голосів, може стати депутатом в той самий час, коли кандидати з більшою кількістю голосів залишаться без мандатів. Новою версією Кодексу ця проблема вирішується за рахунок пропозиції визначати переможців за голосами, а не їх відсотками з подальшою “корекцією”.
Чи стануть відкриті списки Зеленського “відкритішими”?
Так, стануть. Завдяки зменшенню кількості “гарантованих” мандатів, а також переходу на рейтингування кандидатів в округах не за відносними, а абсолютними показниками підтримки. Ці зміни залишають більше мандатів для розподілу в регіональних округах, а також більше узалежнюють перемогу конкретного кандидата від кількості голосів за нього. В результаті вплив виборця на шанси кандидата перемогти збільшуються, а вплив політичної партії – зменшується. Також списки стануть зрозумілішими для виборців за рахунок зміни форми бюлетеня.
Чи могли б списки в результаті редагування Кодексу стати ще відкритішими? Могли б. Якби автори відмовились від дворівневої системи визначення переможців і залишили усі мандати в регіональних округах – без перерозподілу дробових залишків на користь кандидатів-лузерів із загальнодержавного партсписку.
Назар Бойко