Як голосують швейцарці, або Пошта, списки, панашаж

Якщо б ви стали громадянином Швейцарії, вам би довелось перевчатись голосуванню. До прикладу, виборчий бюлетень ви отримували б не на виборчій дільниці, а по пошті. Скоріш за все, поштою б і надсилали його для підрахунку. Ви б могли голосувати не лише за списки політичних партій, але й персонально за кандидатів. Більше того, ви б могли голосувати за кандидатів від різних партій одночасно. А за тих, які вам найбільше сподобались – навіть двічі.

Наприкінці жовтня швейцарці обирали депутатів Генеральної Асамблеї.

Представники моніторингово-аналітичної групи “ЦИФРА” спостерігали за голосуванням і виборчими практиками у кантонах Женева і Во. Тож, як голосують швейцарці?

Виборча система

До нижньої палати Генеральної Асамблеї – Національної Ради – обирається двісті депутатів від двадцяти шести виборчих округів. За кількістю кантонів. Від шести кантонів обирається по одному депутату за системою відносної більшості. Перемагає той кандидат, який набрав найбільше голосів. Решта депутатів обираються від двадцяти багатомандатних округів. Найбільшим кантоном-округом є Цюріх, від якого обирають тридцять п’ять депутатів. В багатомандатних округах мандати розподіляються між партіями пропорційно до кількості отриманих голосів.

Політичні партії можуть висувати декілька списків кандидатів (суб-комбінування), а також об’єднувати свої списки зі списками інших партій (аппарентмент). Наприклад, у кантоні Женева Швейцарська Народна Партія (UDC) зареєструвала три окремі списки – UDC Geneve (ШНП Женеви), UDC Jeunes (ШНП Молодіжна) і UDC International (ШНП Міжнародна), і об’єднала ці списки зі списками партій MСG та U.D.F. Основним результатом такого об’єднання є те, що при встановленні результатів голосування голоси за всі ці списки сумуються. Такий механізм дозволяє партіям закумулювати більше голосів на свою підтримку і, відповідно, претендувати на більшу сумарну кількість мандатів.

Всі “союзи” позначені в бюлетенях: аппарентмент – внизу зліва, суб-комбінування – внизу справа.

Таким чином, голосуючи за певний список, виборець бачить, в якому “союзі” цей список знаходиться.

Відкриті списки і панашаж

Швейцарія використовує, напевно, «найвідкритіші» списки з усіх можливих. Нагадаю, відкриті списки – це про те, як виглядає виборчий бюлетень і чи може виборець визначати, кому з кандидатів із партійного списку віддати свій голос.

У швейцарського виборця є стільки голосів, скільки депутатів обирається від його округу. Наприклад, якщо від кантону Женева обирається дванадцять депутатів, то кожен виборець має по дванадцять голосів. І використати ці голоси він може по-різному.

Може віддати по одному голосу кожному кандидату з партії, яку він підтримує. Для цього достатньо просто проголосувати за партсписок без внесення жодних змін в бюлетень.

Може викреслити зі списку партії кандидатів, які йому не подобаються.

Може віддати два голоси (але не більше) за одного й того ж кандидата з однієї партії (кумулятивне голосування). Для цього потрібно викреслити одного з кандидатів і замість нього ще раз вписати бажаного кандидата. Часто, при складанні списків, партії самі вписують деяких кандидатів двічі. Здебільшого, це робиться з двох причин: або партія “тягне” конкретного кандидата/кандидатів,

або партії бракує кандидатів, щоб повністю заповнити список.

Також виборець може в список партії, яку він підтримує, вписати кандидатів з інших партійних списків (панашаж). Для цього, знову ж таки, необхідно викреслити декого з присутніх кандидатів і замість них вписати бажаних.

Насамкінець, кожен виборець може сформувати свій окремий список кандидатів, до якого увійдуть кандидати з різних партійних списків. Для цього у бюлетені передбачена окрема порожня форма.

Один молодий виборець, який формував власний список кандидатів, розповів, що орієнтувався на вік кандидатів і їхні позиції з екологічних питань. У першому випадку йому було важливо, щоб його представляли депутати з молодого покоління, а не “стара гвардія”. У другому випадку йому залежало, щоб депутати займались екологією. Як результат, виборець вписав у бюлетень кандидатів від різних партій, які відповідали цим двом критеріям.       

Швейцарці активно користуються опціями, які пропонує бюлетень. До прикладу, у Лозанні третина виборців не вносить жодних змін у бюлетені, третина – вносить мінімальні зміни (викреслює/додає одного-двох кандидатів), а третина – суттєво змінює порядок кандидатів у партсписках. Останнє вимагає часу. Один з виборців розповів, що витратив на заповнення бюлетеня дві години.   

Підрахунок голосів і встановлення результатів

Голоси швейцарців рахують не на виборчих дільницях, а в спеціальних рахункових центрах. Для цього наймається “армія” рахувальників, яка рахує голоси позмінно, без перерв.

За годину роботи рахувальники отримують від 35 до 50 франків в залежності від часу доби. Нічний підрахунок оцінюється дорожче.   

Спочатку рахувальники голосів відсортовують бюлетені за ознакою персонального голосування – проголосував виборець за список в цілому чи вносив зміни у бюлетень. Далі опрацьовуються бюлетені з персональним голосуванням. Їх рахують двічі окремі групи рахувальників, щоб мінімізувати помилки і неточності.

Підрахунок голосів у Швейцарії має свої особливості, зумовлені формою бюлетеня. Оскільки виборці можуть викреслювати/дописувати кандидатів у партійних списках, то, відповідно, підсумовуються персональні голоси за кандидатів. Якщо у бюлетені дванадцять кандидатів і їхній порядок не змінений, тоді партійний список отримує дванадцять голосів від одного виборця. Якщо ж виборець, до прикладу, викреслив зі списку двох кандидатів і замість них додав по одному кандидату з інших партійних списків, тоді попередній список отримує десять голосів, а по одному голосу зараховується спискам кандидатів, яких вписав виборець.     

Трапляються випадки, коли неможливо встановити волю виборця. Тоді такий бюлетень передається на розгляд політичному бюро – колегії з представників партій, які визначають, зараховувати бюлетень чи ні. Це дозволяє не відволікати рахувальників від їхньої основної роботи і не сповільнювати темп підрахунку. Незважаючи на складність підрахунку, переважно, його закінчують менш, ніж за добу. Кожен випадок із сумнівним бюлетенем фіксується – з усіма деталями і рішенням по цьому бюлетеню.

Голосування поштою

В Швейцарії 90% виборців голосують поштою. Приблизно за два місяці до дня голосування виборці одержують поштою пакет документів, який містить бюлетень, а також інструкції як його заповнювати. Це зручно всім – і виборцям, і адміністраторам виборів. Перші можуть спокійно, в зручній домашній атмосфері заповнити досить складний бюлетень. А від других вимагається лише порахувати голоси. Виборчих дільниць в традиційному розумінні в Швейцарії не існує.

Якщо виборець не встиг вчасно відправити бюлетень по пошті, він може принести конверт з бюлетенем на “дільницю”, яка працює дві години – з десятої до дванадцятої ранку – у суботу та неділю. На “дільниці” присутній один адміністратор, який пильнує виборчу скриньку. Оскільки виборці отримують бюлетені поштою, а підрахунок бюлетенів відбувається у рахункових центрах, уся функція “дільниці” зводиться до збору бюлетенів від виборців, які з певних причин не скористались для голосування послугами пошти.

В голосуванні поштою є одна велика проблема – не дотримується таємниця голосування. Іншими словами, відсутня гарантія, що виборець заповнює бюлетень самостійно, без стороннього впливу. Йдеться не стільки про примус до голосування «як потрібно», тиск або підкуп, скільки про можливість «сімейного голосування». Коли члени родини допомагають один одному заповнити бюлетень/і або голосують один за одного.

Один з виборців поділився такою історією. Він перебував за кордоном і на адресу його реєстрації прийшов пакет виборчих документів з бюлетенем. Він попросив одного з родичів розпакувати пакет і проголосувати за визначену партію. Оскільки голосування відбувається через пошту, виявити голосування родича за родича неможливо.

Важко сказати, наскільки такі випадки є масовими, але про них знають і говорять. В тому числі представники виборчої адміністрації. Говорять спокійно. Мовляв, ми погоджуємося з ризиком порушення таємниці голосування, бо загалом плюси голосування поштою переважають мінуси. Обираючи між визнаним стандартом і тим, що добре працює в їхніх умовах, вони, у випадку з поштовим голосуванням, обирають друге. Звісно, розуміючи усі ризики і можливі негативні наслідки. Бо не завжди все те, що працює добре, відповідає загальновизнаним стандартам.

Поштове голосування не відмінили навіть тоді, коли на одних із виборів у Берні було виявлено масове заповнення бюлетенів однією людиною. Як виявилось під час розслідування, винахідливий місцевий лідер однієї з етнічних груп переконав своїх одноплемінників, що він краще знає, за кого потрібно голосувати. Потім переконав їх віддати йому бюлетені для заповнення. В результаті, йому вдалось заповнити більше сотні бюлетенів на користь одного з кандидатів. Цього вистачило, щоб кандидат переміг. Закінчилось все тим, що маніпуляцію виявили, а кандидат-переможець під тиском громадської думки відмовився від мандату.

Виборча пасивність

Незважаючи на те, що для швейцарського виборця створено максимально комфортні умови для голосування, виборча активність на федеральних виборах в країні не перевищує 50%. Враховуючи той факт, що у Швейцарії застосовується пропорційна виборча система з відкритими списками, цей показник є дуже низьким. З одного боку, низька явка пояснюється тим, що швейцарці “перенасичені” голосуваннями. Крім федеральних виборів є ще вибори на рівні кантонів, а також періодичні референдуми. Дослідження демонструють, що протягом чотирьох років 80% швейцарців хоча б один раз практикують процедуру голосування. З іншого боку, на виборчу активність швейцарців впливає спосіб формування уряду. Незалежно від результатів виборів, посади в уряді розподіляються між основними партіями за квотним принципом, який не змінюється з середини XIX століття. Відповідно, це позбавляє частину виборців стимулу брати участь в голосуванні на федеральних виборах.                 

Виборчі практики швейцарців вражають своїм різноманіттям. Деякі з цих практик є складними і потребують відповідної системи адміністрування. Інші – вимагають високого рівня політичної освіченості виборців. Тим не менше, за століття швейцарцям вдалось створити ефективні, працюючі виборчі механізми. Тож, швейцарську виборчу систему можна сміливо вважати частиною національного надбання. На рівні з швейцарськими годинниками, банками, ножами, сирами і шоколадом.

Назар Бойко, Львів-Лозанна-Женева-Львів