Вибори по-шведськи, або Далекий горизонт


Вибори у Швеції можна охарактеризувати як практичні та відкриті. Відкритість виборчої системи проявляється у всьому: починаючи від декларативної реєстрації кандидатів в депутати, закінчуючи тим, що кожен має право без акредитації спостерігати за процесом підрахунку голосів.

Традиції парламентаризму в Швеції сягають  15 сторіччя. І хоч досі Швеція залишається монархією, проте представницький орган, Риксдаг, одним з перших в Європі мав реальні законодавчі повноваження та вплив на виконавчу владу. Після реформи 1865 року парламент розділено на дві палати; депутатів нижньої палати почали обирати виборці – чоловіки старші 25 років, які володіли нерухомістю.

Повністю демократичними вибори стали з 1921 року, коли було відмінено виборчий ценз (поки до нижньої палати) та право голосу отримали жінки. З 1974 Швеція перетворилася з дуалістичної в парламентську монархію, Риксдаг став однопалатним та обирався на 3 роки.

В сучасній Швеції з 1994 року всезагальні вибори – парламентські та місцеві – проходять раз на чотири роки за пропорційною системою. З 1998 року було впроваджено преференційне голосування (відкриті списки). Щоб змінити місце у партійному списку кандидату необхідно набрати більше 5% голосів виборців. Однак, не всі виборці користаються можливістю проголосувати за конкретного кандидата зі списку. Наприклад, на остатніх виборах лише 24% виборців проголосували преференційно.

Право голосу мають громадяни Швеції віком від 18 років, але на місцевих виборах голосують і не громадяни. Проте, необхідною умовою є проживання у місцевій громаді не менше трьох років.

Парламент складається з 349 депутатів, 310 з яких обираються у 29 багатомандатних округах. Округи збігаються з ленами (областями) та територією трьох найбільших міст – Стокгольму, Мальме та Гьотеборгу. 39 мандатів є компенсаційними і розподіляються між партіями, що подолали 4% виборчий бар’єр, але не отримали достатньо мандатів в округах. Також партія отримає мандати, якщо в окремому окрузі набере більше 12% голосів.

У Швеції немає жодних правил, які б регламентували реєстрацію політичної партії. Партією вважається будь-яке, навіть, неформальне об’єднання трьох і більше виборців для участі у виборах. Єдина площина легалізації – реєстрація назви партії (щоб ніхто більше не зміг нею скористатись), для якої необхідно зібрати певну кількість підписів. Крім того така декларативна реєстрація назви дає можливість для друку окремого партійного бюлетеня.

Виборчі бюлетені. Враховуючи одночасність виборів до різних рівнів влади, є три види бюлетенів, які відрізняються кольором: жовті – для виборів у парламент (Riksdag), сині – обласні (landsting), білі – муніципалітети (kommuner). Кожен вид поділяється ще на три типи: універсальний порожній бюлетень, в якому виборець власноручно може вписати назву політичної партії (в тому числі щойно видуману – і цей голос буде дійсним), партійний бюлетень без списку кандидатів та партійний бюлетень зі списком висунутих кандидатів. Якщо партія не висунула конкретних кандидатів (що не є обов’язком), то виборці можуть пропонувати власних, шляхом вписування прізвища та імені пропонованого кандидата в бюлетені другого типу.

Централізовано (за урядові кошти) друкуються бюлетені лише тих партій, які на остатніх двох виборах до парламенту набрали не менше 1% голосів виборців. А для місцевих виборів таке право мають лише партії, представлені в діючій місцевій раді. Всі інші партії друкують бюлетені за власний кошт та повинні доставити їх до обласної адміністрації не пізніше як за 45 днів до дати голосування.

Враховуючи, що бюлетені не є документами суворої звітності та відсутній контроль за їх виготовленням, політичні партії друкують їх для агітаційної кампанії. Ми мали змогу спостерігати, як в день голосування перед входом на виборчу дільницю представники політичних партій роздавали виборчі бюлетені (у Швеції відсутня заборона агітувати в день голосування).

Виборча активність в Швецію дуже висока та не опускається нижче 85 % (87,18% на останніх виборах). В умовах політичної стабільності це означає, що з виборцями системно працюють як політичні партії, так і урядові інституції. Високий рівень голосування досягається також можливістю завчасно віддати свій голос за межами «рідної» виборчої дільниці за допомогою процедури попереднього голосування. Це дуже зручно, перш за все, для молоді. Попереднє голосування розпочинається за 18 днів до основного дня виборів та організовується на спеціально створених виборчих дільницях, які розташовуються, як правило, у зручних для виборців місцях: вокзалах, адміністративних приміщеннях, торгових центрах. З кожними наступними виборами попереднє голосування користується все більшою популярністю. Так, у 2010 році 2,3 мільйони виборців скористались з такої можливості, у 2014 – 2,6 мільйонів, а у 2018 році – вже 2,9 мільйонів, що склало 44,5% від усіх тих, хто взяв участь у голосуванні.

Щоб проголосувати, кожен виборець повинен бути включений до списку виборців на виборчій дільниці. Список виборців формується за 30 днів до дня голосування як витяг з реєстру населення, яким опікується Податкова адміністрація. Кожному виборцю надсилається запрошення (картка виборця), яка є також обов’язковою умовою для голосування. Не є проблемою, якщо виборець загубить або не візьме з собою це запрошення – нове можна надрукувати на будь-якій виборчій дільниці.

У зв’язку з такими лояльними правилами виникає логічне запитання: як забезпечується неможливість подвійного або багаторазового голосування? Адже на попередньому голосуванні можна прийти на одну виборчу дільницю – проголосувати з власним запрошенням, а на іншій стверджувати, що запрошення загубилось. Надрукувати нове і знову проголосувати. Відповідь проста: можна проголосувати безліч разів, але буде зарахований один голос, адже бюлетені запаковуються у два конверти та відправляться для підрахунку на «рідну» виборчу дільницю з вказуванням унікального номера зі списку виборців. А вже виборча комісія, завдяки помітці в списку виборців, побачить чи виборець вже здійснив волевиявлення. Зараховується останній за часом надходження голос. Також дається можливість «передумати» та змінити свій вибір остаточно в день голосування.

Цікавою особливістю шведських виборів є також можливість проголосувати без документа, який ідентифікує особу, але за обов’язкової умови, що інший виборець підтвердить, що знає цю людину.

Виборча адміністрація немає незалежної структури, а склад комісій не формується за рахунок політичного представництва політичних партій. Державна виборча комісія (Valmyndigheten) працює як урядова агенція та була створена лише у 2001 році (до цього виборами опікувалась Податкова адміністрація). Функції територіальних виборчих комісій виконують виконавчі органи місцевих рад. Муніципалітети (відповідник міським радам та ОТГ в Україні) створюють дільничні виборчі комісії, які складаються з 6 членів (не є представниками політичних партій). Робота в ДВК є оплачуваною. У 2018 році середня оплата за день голосування становила в середньому 300 євро.

Дільнична виборча комісія після закінчення голосування традиційно для українських реалій підраховує результати волевиявлення виборців, але ці результати не є офіційними. Вони використовуються тільки як попередня інформація для ЗМІ та громадськості. Фінальний підрахунок відбувається на третій день після голосування. Такий підрахунок організовує виконавчий орган обласної ради, для чого окремо наймаються працівники. Весь процес також є абсолютно відкритим для загального спостереження.

Після остаточного підрахунку Державна виборча комісія розподіляє мандати між кандидатами від політичних партій за методом Сент-Лагю. Кандидати, які не стали депутатами, стають заступниками – кожен депутат має своїх заступників. Заступник не просто набуде повноважень вразі втрати мандату депутатом, але може заміняти його у разі відсутності під час голосування в парламенті.

В Швеції є високим рівень довіри як до організації виборчого процесу, так і до результатів виборів. Така довіра вибудовується роками, а її результатом є відсутність надмірної бюрократизації процесу організації виборів та висока виборча явка.

Цілком зрозуміло, що багато норм зі шведського досвіду неможливо застосувати в Україні сьогодні, бо це б відкрило можливості для різного типу маніпуляцій. Однак, шведський досвід можна сприймати у якості горизонту, в напрямку якого нам потрібно рухатись.

Микола Щур, голова Львівської обласної виборчої комісії, спостерігач Моніторингово-аналітичної групи «ЦИФРА», Львів – Стокгольм – Львів