18 березня 2018 року росіяни обиратимуть президента. У цей самий час чотири роки тому в Москві Володимир Путін підписав Договір про прийняття Криму до складу Росії. Таким чином, для 1,8 мільйона виборців АРК ці вибори стануть першими з часу початку окупації виборами Президента РФ.
Протягом останніх десяти років ми багато дізнались про те, чому авторитарні режими проводять вибори і як цей інститут допомагає їм вирішити проблеми виживання. Ми знаємо набагато менше про те, як вони організовують і проводять вибори на окупованих територіях. Ми поставили перед собою два питання: як окупаційний режим стратегує над мобілізацією членів виборчих комісій? І які фактори впливають на його рішення?
Виборча адміністрація має значення. Вона відповідає за надання базових адміністративних сервісів – уточнення списків виборців, видачу і підрахунок бюлетенів, встановлення результатів голосування на виборчих дільницях. Однак, як бюрократи місцевого рівня, члени виборчих комісій володіють значною свободою як у прийнятті рішень, так і у діях. Ця свобода може варіюватись від легального визнання бюлетеня недійсним до нелегального вкидання бюлетенів.
Після захоплення Криму перед російським режимом виникла дилема, пов’язана зі створенням нової системи виборчої адміністрації. З одного боку, йому потрібно було знайти досвідчених членів виборчих комісій, які б зуміли належним чином організувати виборчий процес. З іншого боку, враховуючи статус, в якому опинився Крим після окупації, а також специфіку завдань, які можуть виникати перед виборчою адміністрацією в нових умовах, члени виборчих комісій повинні бути лояльними до режиму.
Щоб з’ясувати, як вирішувалась ця дилема, ми порівняли, яким чином Україна і Росія мобілізовували членів дільничних виборчих комісій (ДВК) в Криму. Для аналізу ми використали дані про членів ДВК на останніх загальнонаціональних виборах в Криму під контролем України у 2012 році, а також дані про членів ДВК, задіяних в Криму до адміністрування виборів російського президента. Перед тим, як перейти до результатів, зупинимось на основних відмінностях між українською та російською системами виборчої адміністрації.
В Україні застосовується політична модель виборчої адміністрації, за якої основні ролі у формуванні виборчих комісій належать партіям та кандидатам. Росія використовує змішану модель, коли окрім партій участь у формуванні комісій беруть зібрання виборців за місцем проживання, праці, навчання, служби, а також місцева влада і громадські об’єднання. Українські ДВК формуються за декілька тижнів перед днем голосування. В Росії комісії створюються строком на п’ять років і функціонують на постійній основі. Також, поруч з діючими членами комісій в Росії існує резерв членів ДВК на випадок, якщо потрібно провести заміну. В Україні партії і кандидати, які подали членів ДВК, мають першочергове право на їхню заміну у разі потреби.
В день голосування більш ніж 14 000 членів ДВК працюватимуть на 1 300 виборчих дільницях в Криму. 2 700 з них були задіяні на виборах 2012 року в Україні. Російський режим в Криму значно оновив кадри у системі виборчої адміністрації, замінивши 80% членів ДВК.
Тим не менше, члени комісій з досвідом 2012 року сьогодні більше залучені до роботи на керівних посадах в комісіях. Якщо серед простих членів ДВК їх лише 16%, то серед голів, заступників голів і секретарів ДВК їх 32%, 26% і 23% відповідно. Також результати статистичних тестів демонструють позитивну залежність між зайняттям керівної посади в комісії у 2012 році та ймовірністю опинитися у складі виборчої комісії на виборах 2018 року.
Далі, якщо члени ДВК у 2012 були афілійовані з Партією Регіонів або її технічними партіями у виборчих комісіях, то вони з більшою ймовірністю опинялися у виборчих комісіях в Криму після окупації. «Технічність» партій ми визначали за кількістю переходів членів ДВК між політичними партіями.
Також ми використали взаємодію між лояльністю і професіоналізмом, і виявили наступне: афіліація з Партією Регіонів або однією з її технічних партій і одночасне зайняття керівної посади в комісії у 2012 році позитивно співвідноситься з ймовірністю бути задіяним у виборчу комісію на виборах 2018 року.
В аналізі ми врахували також інформацію про кількість населення і як вона корелює з кількістю залучених членів ДВК з досвідом 2012 року. Як і очікувалось, ми зафіксували негативне відношенням між цими змінними. Чим менше людей проживає в населеному пункті, в якому розташована виборча дільниця, тим більше у складі виборчої комісії цієї дільниці людей з досвідом участі у виборах 2012 року. Ймовірно, це пояснюється меншим вибором відповідних людей, які можуть виконувати функції членів комісій, у населених пунктах з меншою кількістю мешканців.
З написаного вище можна зробити декілька загальних висновків. Перше, окупаційному режиму в Криму розходиться на тому, щоб виборча адміністрація була лояльною. Це зумовлено як «підвішеністю» російського статусу на міжнародній арені, так і специфікою проведення виборів в авторитарних режимах. Друге, скоріш за все, вищий рівень лояльності російський режим вирішив забезпечити «новим призовом» у виборчу адміністрацію, масово замінюючи старі кадри. Третє, афілійованість з «дружніми» до нового режиму українськими політичними силами збільшила шанси на поновлення у системі виборчої адміністрації. Четверте, окупаційний режим при формуванні виборчих комісій зіткнувся з об’єктивними обмеженнями, які змусили його скорегувати свої стратегії.
Вибори в Криму є важливими для окупаційного режиму. І він до них підготувався, провівши належну роботу з системою виборчої адміністрації.
Назар Бойко, МАГ ЦИФРА.