Українець, після того як почує словосполучення «європейські вибори», скоріш за все, уявляє світле свято демократії. Свято, яке, звичайно ж, проходить дуже відкрито, демократично та закінчується справедливими результатами. А, найголовніше, роками сформовані стереотипи підказують, що це повна протилежність виборам в Україні, які в колективній свідомості відображені як свято популізму, обіцянок та фальсифікацій.
Та чи існує взагалі таке поняття як «європейські вибори»? І чи все так добре з процедурами волевиявлення в країнах західної демократії? Враховуючи досвід спостереження за виборами в європейських країнах (парламентські виборах у Норвегії 11 вересня та Чехії 20-21 жовтня 2017 року), можу сказати – не зовсім. Так, виборчі системи у широкому розуміння цього поняття, як правило, узгоджуються зі встановленими стандартами і толерують демократичні цінності. Проте, кожна з країн використовує безліч практик, які часто суттєво відрізняються між собою. Більше того, у випадку застосування деяких із цих практик в Україні викликало б обурення та звинувачення у недемократичності.
До прикладу, чи можете ви уявити, щоб дільничні виборчі комісії утворював мер міста? А в Чеській республіці саме так. Або, вас включила до свого виборчого списку певна політична партія і ви не можете відмовитись від балотування? А так є королівстві Норвегія. Та й взагалі, європейські норми виборчого законодавства настільки загальні та ліберальні, що в теперішніх українських реаліях створили б широчезне поле для маніпуляцій.
Але це зовсім не означає, що нам немає чого повчитися у західних європейців у плані організації виборів. І йдеться не тільки про те, що кращі апробовані практики нам обов’язково потрібно застосовувати для виборів в Україні. Йдеться про основну ознаку, яка об’єднує вибори в Європі – довіру. Довіра є основою легітимізації обраної влади. І в їхньому випадку вже не так важливо, хто формує і впливає на виборчу адміністрацію або друкує бюлетені, головне що результатам виборів довіряють як виборці, так і самі політики. Саме тому всі виборчі процедури прості і, головне, зрозумілі.
Досвід виборів в Україні показує, що кожного разу жорсткіші та важчі правила організації виборчого процесу не збільшують довіри і не убезпечують від фальсифікацій. Тож виходить, що рухаємось ми не в тому напрямку. Щоб розібратись чому так, давайте детальніше подивимось звідки береться такий рівень довіри до результатів виборів на прикладі Норвегії та Чехії. Це різні країни в плані демократичних традицій організації владних інституцій та знаходяться в різних частинах Європи.
Першим чинником є стабільність виборчої системи. В Норвегії система виборів до Стортинту (парламенту) є незмінною з 1920 року – депутати обираються за умовно-відкритими партійними регіональними списками у багатомандатних округах, які співпадають з межами фюльке (областей). Чехи, звичайно, не можуть похвалитись такою стабільністю своєї системи виборів, але і зміни тут були зумовлені належністю колишньої Чехословацької республіки до соцтабору і, відповідно, її розпаду у 1993 році. Хоча витоки парламентаризму також сягають 1920 року – часу прийняття Конституції Чехословацької республіки – за якою, як і тепер, законодавча влада належала двопалатному парламенту. Діючий закон про вибори в Чехії прийнятий у 1995 році, а чинна система обрання законотворців працює з невеликими змінами з 2002 року. Так чому є важливою незмінність виборчої системи протягом певного періоду часу? Бо завдяки стабільності з’являється прогнозованість. І це стосується не результатів волевиявлення, а прогнозованості політичних процесів. Політичні гравці вибудовують довготривалу стратегію участі у виборах, яка зрозуміла виборцям. Якщо повернутись до українських реалій, то як виборці, так і самі політики губляться у частих змінах виборчої системи, їхні очікування не справджуються, стратегії поведінки не виправдовуються і наступає розчарування.
Другим чинником є нульова толерантність до порушень та фальсифікацій, яка підкріплена невідворотнім покаранням за маніпуляції на виборах. І тут є ще інша сторона медалі – ніхто не може голослівно звинувачувати у фальсифікаціях, бо кожен випадок ретельно перевіряється. Навіть підозри у маніпуляціях чи підкупу виборців можуть призвести до перерахунку голосів не тільки на виборчій дільниці, а і у всьому окрузі. Такі випадки були в Чехії у 2010 та 2011 роках на місцевих виборах, коли після звинувачень у купівлі голосів проводили повторні вибори. Проте, для справедливості слід зазначити, що на невеличкі відступи від процедур чи норм законодавства не звертають уваги. Головне, щоб дотрималась процедура таємності голосування та справедливість підрахунку. В Україні ж відома практика як маніпуляцій, так і звинувачень у фальсифікаціях зі сторони тих, хто програв на виборах.
Також можна виділити окремо ще одну цікаву деталь, пов’язану із запровадженням сучасних технологій – можливість голосування через мережу інтернет, а, точніше, її відсутність у згаданих країнах. Навіть гіпотетичний вплив на вибори через хакерську атаку може вплинути на довіру до результату. Саме з цієї причини такий, здавалось би, зручний спосіб голосування не використовують ні чехи, ні норвежці. До речі, в Чехії під час встановлення результатів виборів відбувалися DDoS-атаки на сервери служби статистики, яка опрацьовує електронні протоколи виборчих дільниць. Тому побоювання є небезпідставними.
Третім важливим чинником довіри до виборів є роз’яснювальна та інформаційна робота перед кожним голосуванням. Незважаючи на сталість та незмінність виборчої системи, центральні органи виборчої адміністрації не втомлюються проводити інформаційну кампанію про спосіб та механізми реалізації виборчого права кожним громадянином. До прикладу, Національна виборча комісія Норвегії основним своїм завданням визначила зміцнювати довіру до виборів та проводити роз’яснювальну роботу. Саме для цього цей тимчасовий орган вперше було створено не у рік проведення виборів, а на один рік швидше. На телебаченні як у Норвегії, так і у Чехії транслюються спеціальні ролики про те, як саме і де можна проголосувати. Що цікаво, відповідно до законодавства, в Норвегії заборонена політична реклама на телебаченні.
А тепер найголовніше – замість висновку. Завдяки довірі до системи та один до одного вибори у цих країнах проходять у спокійній атмосфері та чесній конкуренції, а всі процедури орієнтовані на зручність виборця та створення умов, за яких кожен може зробити свідомий вибір. В Чехії голосування проходить два дні, а норвежці пішли ще далі – свято демократії триває більше місяця, бо через систему попереднього голосування без жодних спеціальних причин можна голосувати коли зручно виборцю. Отже, система політичних координат, в якій кожен не намагається обдурити кожного, стає основою розвитку успішної демократії. Можливо, саме з цього потрібно починати виборчу реформу і в Україні?
Микола Щур, спостерігач Моніторингово-Аналітичної групи «ЦИФРА», Львів-Осло-Львів, Львів-Прага-Львів