11 вересня 2017 року у Норвегії відбулись парламентські вибори. Незважаючи на пережиті масштабні соціальні зміни, різноманітні виклики і загрози, «двоблокова» політична система країни зберігає традиційний вигляд та звичну ідейно-політичну орієнтацію. До того ж, для Норвегії характерний дуже високий рівень довіри громадян до інституту виборів, про що свідчить, зокрема, незмінно висока виборча активність протягом більше століття.
Участь у минулих виборах взяли майже три мільйони виборців (78,2% ). З них менше дев’ятнадцяти тисяч (0,6%) опустили до виборчих скриньок порожні бюлетені (своєрідна форма голосування «проти всіх»). Лише п’ять тисяч бюлетенів (0,2%) були визнані недійсними. Вражаючі показники, правда?
З моменту скликання першого парламенту – Стортингу – в жовтні 1814 року і до сьогоднішнього дня в Норвегії діяло всього лише дві виборчі системи. Перші сто років норвежці практикували мажоритарну систему абсолютної більшості. До 1905 року це була непряма система голосування, коли виборці обирали своїх представників, а вже ті – депутатів. З 1919 року діє виборча система з «відкритими» (гнучкими, вільними) списками. Перехід до пропорційної виборчої системи був зумовлений в першу чергу тим, що сформована двома основними політичними силами – Партія Høyre і Робітничою Партія – двопартійна виборча система прагнула зберегти «контрольовану багатопартійність». І, у такий спосіб, захиститись від конкуренції з боку радикальних політичних течій.
Вибори відбуваються у дев’ятнадцяти багатомандатних округах, межі яких співпадають з межами областей (фюльке). У кожному з округів політичні партії висувають окремі партійні списки. Єдині загальні партійні списки відсутні. У 1989 році були введені «компенсаційні» мандати для досягнення більшої пропорційності. Спочатку їх було вісім, сьогодні – вже дев’ятнадцять. Претендувати на депутатські мандати можуть партії, що набрали чотири і більше відсотки голосів від загальної кількості виборців, що проголосували по країні.
На сьогоднішній день Стортинг формується зі 169 депутатів. 150 мандатів розподіляються в округах плюс 19 «компенсаційних». Кількість депутатських місць, яка належить кожній області, переглядається кожні 8 років. При цьому враховується як кількість виборців, так і розмір території. Історично цей принцип використовувався для того, щоб збалансувати представництво сільського й міського населення. В сучасних умовах врахування розміру території призводить до деякої нерівності у представництві. Так, у малозаселеній сільській місцевості з великою територією на один мандат доводиться менше голосів, аніж у територіально компактних густозаселених містах.
Списки кандидатів можуть висувати не тільки політичні партії, але й групи населення, чим вони активно і користуються. Втім, без особливого успіху. На останніх виборах, до прикладу, за групу «Nordting» проголосувало всього 59 виборців.
Для кожної партії/групи передбачений окремий бюлетень. У бюлетені виборець має можливість проставити бажану черговість кандидатів у квадратах ліворуч, а також зробити позначку у квадраті праворуч навпроти прізвища кандидата, якого він не хотів би бачити у списку. Однак, більшість виборців у Норвегії не змінюють черговість кандидатів у списках, оскільки реально це має незначний вплив. Адже, щоб бажаний кандидат змінив місце у списку, передбачене для нього партією, за таку зміну повинна проголосувати більше ніж половина виборців, що підтримали партійний список в окрузі. На парламентських виборах такого ніколи не траплялось. І, скоріш за все, не трапиться.
Партія може внести до списку кількість кандидатів, що дорівнює числу мандатів в окрузі плюс шість. Ці шестеро вважаються «заступниками» на випадок припинення повноважень «основного» депутата. Проміжні вибори в Норвегії не передбачені.
Організація та проведення виборів у Норвегії надзвичайно децентралізовані. Національна виборча комісія призначається королем з кандидатів, запропонованих парламентом і схвалених Міністерством місцевого самоврядування. Вона функціонує тільки протягом року, коли проводяться парламентські вибори. Основними її завданнями є розподіл «компенсаційних» мандатів та розгляд скарг з деяких питань, що відносяться до парламентських виборів. Остаточні результати виборів затверджує парламент, який також є вищою апеляційною інстанцією у виборчих спорах.
Центральні та місцеві органи влади ефективно розподіляють між собою обов’язки та відповідальність, що дає можливість розбити складний процес на окремі нескладні функції та процедури, які виконуються у встановлені терміни. Зокрема, муніципалітети створюють дільничні й окружні комісій та забезпечують їх, визначають кількість пунктів для голосування, час голосування (в тому числі приймають рішення, протягом скількох днів проводити волевиявлення – одного чи двох), організовують раннє й дострокове голосування, ведуть реєстр виборців.
Обласні та муніципальні комісії створюються відповідними радами на чотири роки і разом з ними несуть основну відповідальність за проведення виборів.
Обласні комісії затверджують списки кандидатів на парламентських виборах та виборах депутатів обласної ради, ухвалюють рішення про виключення зі списків кандидатів, контролюють роботу комісій нижчого рівня, розподіляють мандати на парламентських і виборах в облраду, оприлюднюють результати виборів. Серед основних завдань муніципальних комісій – організація виборів у день голосування та остаточний підрахунок голосів в межах муніципалітету.
Виборчих дільниць, як певної території, у Норвегії немає. Фактично, виборчою дільницею є муніципалітет. Для зручності виборців муніципальна комісія створює Stemmestyrer – пункти для голосування, які можуть розміщатися в муніципальних установах, супермаркетах, торгових центрах, школах, університетах, готелях, навіть у спеціальних автобусах і човнах.
Якщо день голосування – це «свято демократії», то у норвежців це свято тривало 72 дні. Раннє голосування почалося 1 липня і закінчилося 9 серпня 2017 року. Скористатися цим правом могли виборці, які з тих або інших причин не мали можливості проголосувати на дільниці у день голосування. Для цього подається заява в муніципалітет і, як правило, у той же день виборець може проголосувати. Така заява може бути навіть усною. Однак, варто зауважити, що на цьому етапі бюлетені з іменами кандидатів ще не друкуються. Тож, можна голосувати тільки за список політичної партії в цілому.
Звичайне дострокове голосування проводилось з 10 серпня по 8 вересня. Для бажаючих проголосувати достроково муніципалітети облаштовують пункти для голосування та встановлюють дні й години їх роботи. Останні два тижні такі пункти працюють щодня протягом робочого часу, встановленого для державних установ – з восьмої ранку до четвертої по обіді. Але, за бажанням виборців, муніципалітет може продовжити час роботи пунктів для голосування. На минулих виборах третина виборців, що взяли участь у голосуванні, а це більше мільйона норвежців, скористались можливостями раннього та дострокового голосування.
Муніципалітет має право призначити додатковий день для голосування. Вибори в Норвегії проходять по понеділках. Відповідно, цей додатковий день – неділя. Цього разу такі рішення прийняли 173 муніципалітети з 426.
Слід зауважити, що за замовчуванням будь-який виборець може знаходитись у приміщенні пункту для голосування і спостерігати за процесом стільки часу, скільки вважає за потрібне. Звичайно, якщо не заважає голосувати іншим виборцям. Взагалі, вибори у Норвегії, це процес абсолютно відкритий, прозорий і дружній у стосунках як між суб’єктами – від міністра до виборця, так і до сторонніх спостерігачів.
Передвиборча кампанія у Норвегії немає фіксованих строків. Політична агітація може проводитися також у день виборів, але за межами пунктів для голосування. Політична реклама на телебаченні заборонена законодавством. З огляду на це, остання виборча кампанія активно велась в інтернеті – на шпальтах інтернет-змі та у соціальних мережах. Друковані ЗМІ одержують субсидії від місцевих органів влади на публікації передвиборчих матеріалів партій і груп.
Однак, в основному, кандидати традиційно практикують пряме спілкування з виборцями. У Норвегії на одного депутата припадає приблизно 22 тисячі виборців. Для порівняння, в Україні ця цифра становить 80 тисяч. Так що така форма агітації справедливо вважається найбільш ефективною. Для цього проводяться своєрідні «політичні ярмарки», під організацію яких муніципалітети відводять популярні громадські місця.
В чому ж секрет колосальної довіри норвежців до інституту виборів?
По-перше, це стабільність правил гри. Взагалі, ефективність інституту – будь-якого, не тільки виборів – проявляється не окремим епізодом його застосування, а сукупністю застосувань на відносно тривалому відрізку часу. Тому стабільність виборчих правил є чи не найважливішим фактором для формування довіри громадян до виборів. Коли виборчі правила стабільні, то громадянам легше відслідковувати ефекти свого вибору, а партіям – будувати довгострокові стратегії.
По-друге, «дружність» та відкритість виборчого процесу до виборця. Державні органи, муніципалітети, виборчі комісії створюють усі можливості для того, щоб наблизити виборчу скриньку до громадян. І виборці цим охоче користуються (раннє і дострокове голосування, додатковий день виборів, розміщення та облаштування пунктів голосування, експерименти з інтернет-голосуванням у 2011 і 2013 роках і т.д.).
Третє – децентралізація адміністрування виборів практично унеможливлює незаконне адміністративне або стороннє втручання у виборчий процес (розподіл функцій, подвійний перерахунок голосів, встановлення результатів безпосередньо в окрузі, можливість апеляції до найвищої інстанції – парламенту – в разі порушення виборчих прав тощо).
По-четверте, виборець розуміє і відчуває на своєму добробуті результат власного вибору. Норвезький депутат, це не столичний небожитель, а представник, перш за все, своїх виборців у парламенті і вибори для нього, це звіт за зроблене і пропозиція плану того, що він буде робити. Це залишає мало місці для демагогів та популістів.
Демократичні вибори – це складний і багатовимірний процес, який включає широкий спектр компонентів, функцій і властивостей. Деякі з них – сталість та рівність правил гри для всіх, конкурентність, верховенство права, громадянське суспільство, свобода слова, незалежний суд. Ці та багато інших компонентів у своїй взаємодії забезпечують відносну ефективність виборів як інституту. І вибори в Норвегії демонструють, наскільки критично-важливим є ефективне поєднання та взаємодія цих компонентів. Не можна простою компіляцією імпортної виборчої системи вселити довіру громадян до державних інститутів, спритним законом виховати відповідальну політичну еліту. Рішення знаходиться у зовсім іншій площині. У площині виховання політичної та правової культури. Довіри один до одного та до держави. Зрештою, у площині підвищення добробуту громадян. Це складно. Це вимагає часу і постійних зусиль не тільки від еліти, влади, але й від усього суспільства. Демократичні вибори – це складна штука, і простих та швидких рішень тут немає.
Олександр Коновал, спостерігач Моніторингово-Аналітичної групи «ЦИФРА», Харків-Осло-Харків