25 червня 2017 року в Албанії відбулись парламентські вибори, на яких перемогла Соціалістична партія Албанії, яку очолює діючий прем’єр-міністр Еді Рама. Соціалісти одержали 74 зі 140 місць у парламенті, що дозволяє їм наступні чотири роки керувати країною одноосібно. Основна опозиційна сила – Демократична партія Албанії – одержала 43 мандати. Лулзім Баша, який вів партію на вибори, подав у відставку. Також до парламенту потрапили ще три політичні партії – Соціалістичний рух за інтеграцію (19 мандатів), Партія за справедливість та інтеграцію (3 мандати) та Соціал-демократична партія (1 мандат). Особливістю цих виборів стало те, що основні партії – соціалісти та демократи – відмовились від формування виборчих коаліцій, як це було у 2013 році. Тоді СПА сформувала виборчу коаліцію із 37 політичних партій. ДПА зібрала навколо себе 25 партій. Однією з причин називають «незручності», які виникають при формуванні парламентської більшості та коаліційного уряду. Коли «молодші» партнери починають шантажувати «старших», вимагаючи бенефітів, непропорційних ані їхній електоральній підтримці, ані реальному політичному впливу. Відмова від коаліцій дозволила побачити, на що здатна кожна партія самостійно.
Виборчий процес: бойкот, політизація, недовіра
Початок виборчого процесу, традиційно, не обійшовся без погроз зі сторони опозиції бойкотувати вибори. Погрози бойкотом є одним з тих дієвих механізмів, за допомогою якого опозиція намагається «вирівняти ігрове поле» у протистоянні з владою. «Чи з агітацією, чи без неї, третина албанців завжди голосуватиме за опозицію» – зауважує один із волонтерів ДПА. Відповідно, якщо опозиційна партія оголосить бойкот виборам, ця третина їх проігнорує, що послабить легітимність новообраного парламенту. Тож, влада не може дозволити собі ігнорувати і не враховувати інтереси опозиції. Тим більше, що, рано чи пізно, сьогоднішня влада стане опозицією і так само буде використовувати цей механізм для того, щоб гарантувати собі прийнятні умови для політичного змагання. Як підсумував один з експертів, «бойкот виборів є запобіжником, який дозволяє тримати владу у певних рамках».
Більшість експертів та людей, задіяних у виборчий процес, вказували на спокійність минулої виборчої кампанії. Основні політичні конкуренти напередодні виборів добровільно погодились зменшити об’єми телевізійної та зовнішньої реклами. В Тірані за декілька днів до дня голосування неможливо було знайти жодного рекламного щита, лише декілька агітаційних плакатів. Також партії не так агресивно використовували негативні кампанії одна проти одної. Показово, що такі взаємні обмеження стали наслідком міжпартійних домовленостей, які не передбачали змін виборчого законодавства.
«Які три речі, на вашу думку, найкраще характеризують албанські вибори?» – запитую колишнього голову Центральної виборчої комісії Албанії Крістача Куме. «Відсутність довіри між політичними партіями, політизація виборчої адміністрації та брак демократичної культури» – подумавши, відповідає Куме. Лише у двох випадках із дев’яти політична партія, яка програла вибори, офіційно визнавала свою поразку і погоджувалась із результатами голосування. «Партії не довіряють не лише одна одній, але й своїм активістам, членам, тим людям, які представляють їх у виборчих комісіях, тим, які рахують їхні голоси. Відсутність взаємної довіри намагаються компенсувати механізмами взаємного контролю. У виборчий кодекс постійно додаються нові обмежуючі норми, але це не дає бажаного ефекту, оскільки партії завжди вигадують щось нове. Виборче законодавство потрібно змінювати так, щоб нові норми сприяли виникненню довіри між основними гравцями, а не поглиблювали підозріливість» – резюмує колишній голова ЦВК.
Виборча адміністрація: «ми не розглядаємо один одного як людей, що роблять спільну справу»
Ті речі, про які говорить Куме, найбільш наочно можна прослідкувати на прикладі албанської системи виборчої адміністрації. Центральна виборча комісія, 90 Комісій Виборчих Адміністративних Зон (КВАЗ) та більше 5 300 дільничних виборчкомів формуються в Албанії за політичним принципом. Закон гарантує партіям квоти у виборчих комісіях середнього та нижчого рівня. Також за політичним принципом розподіляються квоти на лічильників у лічильних центрах. В Албанії на виборчих дільницях проходить лише процес голосування, а підрахунок голосів здійснюється у спеціальних місцях, куди звозять бюлетені з декількох десятків дільниць.
Кожна КВАЗ та ДВК повинна складатись із семи членів комісій. По два представники від найбільших провладної та опозиційної парламентських партій, по одному – від других за величиною провладної та опозиційної парламентських партій, сьомий член комісії – у половині випадків від найбільшої провладної, а у іншій половині – від найбільшої опозиційної партії.
Керівний склад комісій – голова, заступник голови та секретер – також розподіляються за спеціальним алгоритмом. Голова комісії призначається від тої партії, від якої призначений останній, сьомий, член комісії. Тож, у половині випадків голова комісії належить до найбільшої, а у половині випадків – до найбільшої опозиційної партії. Секретар і заступник голови комісії повинні належати до однієї і тієї ж партії. Таким чином, в одній половині комісій кількісно переважає влада, у іншій половині – опозиція. Там, де кількісно переважає влада – заступник голови та секретар комісії належать до опозиції, і навпаки. Так само формуються лічильні команди, які складаються з чотирьох осіб. Два лічильника представляють провладні партії, два – опозиційні. Керівні посади також розподіляються порівну між владою та опозицією.
В албанському виборчому кодексі безпосередньо вказується на важливість політичного балансу у виборчій адміністрації. Спроби забезпечити цей баланс відображаються і у технічних процедурах в день голосування. Наприклад, процедура маркування виборця з метою уникнення повторного голосування – помітка спеціальним фломастером частини нігтя великого пальця – відбувається під контролем представників ДВК від влади і опозиції. Те саме з перевіркою інформації про виборця у списку виборців. Те саме із видачею бюлетенів, на кожному з яких проставляються штампи двома різними печатками. Одна печатка контролюється головою ДВК, інша – секретарем комісії. Вони завжди від різних партій. Якщо голова комісії залишає дільницю на певний час, свою печатку він передає члену ДВК від своєї політичної партії. Так само робить секретар комісії. «Ми не розглядаємо один одного як людей, що роблять спільну справу» – каже один з членів ДВК.
Як і в Україні, політичні партії в Албанії мають можливість безпідставно відкликати і замінювати членів виборчих комісій. Ця норма використовується по-різному. Згідно албанського законодавства, подання на членів ДВК робляться до того, як затверджуються партійні списки кандидатів у депутати. Відповідно, затверджені кандидати замінюють частину членів ДВК на лояльних безпосередньо до себе. Така практика застосовується як опозиційними кандидатами, так і провладними. Також опозиційні партії проводять заміни членів ДВК, які потрапляють під адміністративний тиск з боку влади. Після формування ДВК влада одержує доступ до інформації про персональний склад комісій. Далі визначають членів ДВК, які належать до «вразливих груп» – чиновники, бюджетники, студенти, підприємці. Далі на них починають «впливати». За таких умов частина членів ДВК самостійно звертається до своїх партій з проханням їх відкликати і замінити. Іншу частину партії визначають самостійно. На жаль, ніхто, з ким вдалось поспілкуватись на цю тему в Албанії, так і не зміг описати чіткого механізму, яким чином опозиційні партії одержують або збирають інформацію про «перебіжчиків» і, відповідно, як приймають рішення про відкликання конкретного члена ДВК. «Часто рішення приймаються необґрунтовано, на основі не більше, ніж підозри або інтуїції» – каже активіст однієї з опозиційних партій. У деяких випадках опозиційні партії проводять череду замін аж до дня голосування. Щоб мінімізувати шанси «перехоплення». Деякі заміни здійснюються безпосередньо в день голосування. Масовість замін членів ДВК називають найбільшим «головним болем» Центральної виборчої комісії. Протягом виборчого процесу 2017 албанська ЦВК кожного тижня публічно зверталась до політичних партій з тим, щоб вони делегували своїх представників до ДВК. Адже зволікання до останніх днів зриває процес навчання членів комісій.
Робота членів ДВК оплачується державою. Платять приблизно 40 американських доларів. Досить непогано, з огляду на те, що підрахунок голосів на дільниці не проводиться. Та й зустрічаються члени ДВК не часто – один раз на навчанні, другий – забираючи матеріали напередодні виборів, і третій – у день голосування. Та й то не всі. Як уже було сказано, дехто відпрацьовує лише день голосування. Фінансові компенсації від політичних партій також існують, але про них говорять неохоче. Особливо члени ДВК.
Навчання членів комісій проводиться ЦВК, а також партії проводять свої внутрішні тренінги. Навчання ЦВК поділяються на дві основні частини. На першій частині йдеться про технічні деталі та моменти організації дня голосування. Друга частина присвячена різним нелегальним практикам, які конкуренти можуть використовувати один проти одного в день голосування, і як на них реагувати.
День голосування: все найцікавіше відбувається поза межами дільниці
Перед початком голосування на дільниці відбуваються традиційні приготування: члени ДВК розставляють столи, монтують картонну конструкцію-ширму для забезпечення таємниці волевиявлення, опломбовують скриньку для голосування.
Перші виборці з’являються на дільниці ще перед відкриттям і вишиковуються в чергу. О сьомій дільниця відкривається. Виборець демонструє посвідчення особи, його перевіряють у списку виборців і, якщо все гаразд, маркують.
Далі видають бюлетень. Виборець голосує за список однієї з політичних партій і опускає бюлетень в прозору скриньку.
Голосування триває дванадцять годин – з сьомої ранку до сьомої вечора. Цього разу час голосування продовжили на одну годину з огляду на низьку активність виборців станом на сьому вечора.
«В неділю на дільницях не буде відбуватись нічого цікавого. Спостерігай за тим, що відбуватиметься на дворі» – радить місцевий товариш. Перед приміщенням для голосування – місцевим ліцеєм, в якому компактно розміщено десять виборчих дільниць – метушаться партійні активісти. Неділя для них – важкий день. Важчий, ніж для членів ДВК. Їхнє завдання – мобілізувати свого виборця і прослідкувати, щоб цей виборець прийшов на дільниці. Одні партійці постійно кудись телефонують, інші «зустрічають» своїх виборців і скеровують на потрібну дільницю, ще інші займаються неприхованим підвозом виборців. Особливо, літніх людей. Турботливо, під руку супроводжують їх на дільниці і після того як ті проголосують, так само турботливо відводять назад до авто і відвозять додому.
Організація роботи, розподіл обов’язків – на найвищому рівні. Один із членів ДВК зауважує, що «якби партії так керували Албанією, як організовують мобілізацію виборців, то країна виглядала б зовсім по-іншому».
Перед приміщенням одного з університетських факультетів, де знаходяться дев’ять дільниць, розміщені комп’ютеризовані партійні «блокпости» від трьох найбільш рейтингових політсил.
Оператори, маючи доступ до електронних списків виборців, допомагають своїм виборцям визначити, де знаходяться їхні дільниці. Це економить виборцям час. Загалом, спостерігаючи за процесами, які відбуваються ззовні, можна чітко побачити поділ виборців на дві основні групи. Перші, підійшовши до приміщення, в якому знаходяться дільниці, починають шукати свої імена в списках виборців, розміщених на вході. До таких виборців ніхто не звертається і не намагається їм допомогти. Інші виборці, з’явившись на голосування, або одразу звертаються до знайомих представників своєї партії, або ж телефонують і до них підходять активісти, супроводжуючи до потрібної дільниці.
На одній з дільниць знаходились спостерігачі від трьох партій. У кожного з них була плахта з номерами виборців. Їхнім головним завданням було відмічати номер виборця, який з’явився на дільниці. Для цього голова ДВК голосно вимовляє номер кожного виборця перед видачею тому бюлетеня. Зібрана інформація періодично передається в партійні штаби. Це дозволяє партіям, по-перше, оперативно оновлювати дані по активності виборців і, по-друге, мати точну інформацію щодо того, хто з їхніх виборців вже проголосував, а хто ще ні.
Такий механізм збору інформації дозволяє проводити цільову мобілізацію протягом дня голосування. Тим, хто ще не проголосував, телефонують і «підганяють» на дільниці. На виході з дільниць партійні активісти просять своїх виборців зателефонувати родичам і знайомим, щоб ті також прийшли на дільниці. Дехто з виборців активно включається в процес мобілізації.
Більшість активістів-мобілізаторів – молоді люди. «Чому ти сидиш тут в неділю, в таку спеку?» – питаю активістку однієї з провладних партій. «Я допомагаю своїй партії. Я в партії з чотирнадцяти років» – каже вона. Далі вона розповідає про те, що мотивує молодих людей активно займатись партійною роботою. «Дехто змушений тут працювати через своїх батьків. Буває так, що на роботі батьків просять, щоб їхні діти допомогли партії на виборах. Бо від того, яка партія переможе, залежить чи втримаються батьки на роботі, чи їх звільнять. Якщо переможе опозиція, батьків можуть звільнити, а їхнє місце віддати прихильникам нової партії. Це нормальна практика. Інші тут через роботу. Дехто з них або закінчив університет, або вчиться на останніх курсах. Їм потрібна буде робота і кар’єра. Партія може з цим допомогти. Ще іншим ця робота справді подобається, як от мені». Інший активіст з іншої партії говорить, що ніколи б не займався б виборами, якщо можна було б порадити собі в житті без партійної підтримки. «Але це важко, бо у нас все зав’язане на партіях. Без зв’язків влаштуватись важко» – підсумовує.
Партійність vs. Клановість
Окрім клієнтилізму за моделлю «партія тобі допомагає – ти підтримуєш партію», в Албанії існує ще один феномен, який впливає на вибори – клановість. В першу чергу це стосується периферійної місцевості. У деяких селах, наприклад, до 80% населення перебуває в родинних зв’язках. Там «фізично» немає місця навіть для основних представників партійного спектру. Формально, партії можуть мати свої місцеві організації і активістів, але як справа доходить до виборів, то рішення приймається верхівкою клану. Інші його виконують. В такій ситуації партійна приналежність має невелике значення, а клани мають значний вплив на результат голосування. Через контроль виборчих комісій, в яких від різних партій працюють родичі; через підтримку певного кандидата-родича, на якого неформально працює весь клан; через феномен сімейного голосування, коли на дільницю приходить «старший» з десятком паспортів членів сім’ї і безперешкодно голосує за всіх. «На минулих місцевих виборах (у 2015 році – авт.) я спостерігав на дільниці в невеликому селі. На дільницю прийшов дідусь з пачкою паспортів. На кожен паспорт йому видали по бюлетеню і він проголосував за всіх. Це відбувалось на моїх очах» – розповідає один з активістів місцевої громадської організації, яка спостерігає за виборами. У таких випадках не йдеться про політичну ідеологію чи партійну програму, а тільки про те, кого вирішив підтримати клан на цих виборах. Тож, щоб зрозуміти більшість тонкощів албанського виборчого процесу, потрібно детально розібратись в особливостях організації албанського суспільства.
Замість висновків
Незважаючи на усі згадані процеси, механізми та феномени, якість албанських вибрів все ж таки покращується. З цим погоджуються усі, з ким вдалось поспілкуватись за час перебуванні в країні. Правда, зміни відбуваються повільно. В Албанії незадоволені діючою виборчою системою. Теж хочуть регіональних «відкритих», бо регіональні «закриті» списки не дають виборцю можливості голосувати безпосередньо за кандидатів. Також є бажання зменшити рівень політизації виборчої адміністрації. Пропонується два варіанти. Перший, електронні виборчі технології. Другий, залишити за партіями функцію спостереження за виборами, а виборчу адміністрацію професіоналізувати. Все це – клопіт вже нового уряду.
Албанські вибори є хорошим прикладом того, що можна було б назвати «альтеративною легітимністю». Коли виборці і політичні гравці готові сприймати результати виборів не тому, що вірять у належність і відповідність процедур, а тому, що вірять у більш-менш рівний доступ – як з боку влади, так і опозиції – цими процедурами маніпулювати.
Назар Бойко, Моніторингово-аналітична група «ЦИФРА», Львів-Тірана-Львів