Як тільки нога іноземця ступає на грузинську землю, перше що вражає – рух транспорту. Здається, ти не розумієш тутешні правила дорожнього руху. Згодом виявляється, що вони такі ж як і в інших країнах. Але запальним грузинам змусити себе виконувати їх зовсім не просто. За більше ніж тиждень перебування в Грузії ми й самі почали грішити, перебігаючи дорогу в недозволених місцях. «Тисячу років ми були грузинами, а за день нас хочуть зробити європейцями. Ми ними станемо так років через сто», – жартував водій таксі. Про строки можна сперечатись, але це не настільки важливо. Що справді важливо, так це те, що грузини систематично виконують свої «домашні завдання», які «задає» їм Європа. Принаймні у тій частині, що стосується виборів.
Минулої суботи в Грузії відбулись парламентські вибори. Як і у нас, там використовується різновид змішаної виборчої системи. 73 депутати парламенту обираються в одномандатних округах, 77 – за партійними списками. Мажоритарний округ виграє кандидат, якого підтримали більшість. Інакше проводиться повторне голосування, участь в якому беруть два кандидати, за яких проголосувало найбільше виборців. Для перемоги партія повинна набрати більше 5% голосів. Місцеві громадські організації, які займаються виборчою тематикою, не надто задоволені такою системо виборів. За словами Nino Khitarishvili керівника проектів International Society for Fair Elections and Democracy (ISFED) та Irma Pavliashvili з Georgian Young Lawyers’ Association (GYLA) – мажоритарна складова не виконує своєї основної функції – забезпечення зв’язку депутата з виборцями. Більшість виборців не знають, хто є депутатом від їхнього округу. Навпаки, представники найбільших політичних партій проти змін, адже така система дозволяє їм одержувати гарантовані мандати у лояльних округах. Тому лобіювання громадськими активістами пропорційної системи з регіональними партійними списками поки не приносить успіху. Іншим недоліком є значна диспропорційність одномандатних округів за кількістю виборців. Це створює проблему різної «ваги» голосу виборців в таких округах. А також проблему нерівномірного представництва, коли один депутат-мажоритарник представляє в парламенті кількість виборців у декілька разів меншу, ніж його колега з іншого округу.
Система виборчої адміністрації Грузії, як і в нас, складається з трьох рівнів – Центральної виборчої комісії, 73 окружних та 3 634 дільничних виборчих комісій. Проте, на відміну від України, участь у формуванні ОВК і ДВК беруть не лише політичні партії та кандидати, але виборчкоми вищого рівня. Так, п’ять членів ОВК обирає ЦВК строком на п’ять років. Ще одного члена окружкому ЦВК обирає на час виборчого процесу. Решта сім членів комісії призначаються політичними партіями виключно на час проведення виборів. Усі члени ОВК повинні бути позапартійними, мати вищу освіту, вільно володіти грузинською мовою і мати сертифікат працівника виборчої адміністрації.
Кожна ДВК складається із тринадцяти членів комісії. ОВК обирає шість членів ДВК, ще сім членів комісії призначаються політичними партіями, які одержують державне фінансування. Як і в Україні, партії можуть відкликати членів ДВК, подавши відповідні заяви. Однак, у Грузії робити це можна не пізніше, ніж за 15 днів до дня голосування. Заміни членів комісії не є масовим явищем в Грузії, проте, експерти з виборів зазначають, що там, де такі заміни відбуваються, вони погіршують якість роботи комісії. Члени ДВК проходять декілька тренінгів: окремо для членів, голів, секретарів, а також для всієї комісії загалом. Це дає свої результати у день голосування. Члени комісій працюють злагоджено, знають процедури і розуміють як поводитись у тих чи інших позаштатних ситуаціях. Звісно, найвпевненіше себе почувають досвідчені члени комісій. Новачки наголошують на важливості тренінгів і їх користі.
Під час виборчого процесу члени ЦВК та ОВК, а також працівники ЦВК, отримують оплату праці в подвійному розмірі. Праця членів ДВК оплачується з державного бюджету у розмірі, визначеному ЦВК. На цих виборах оплата становила близько двохсот ларі. Це понад дві тисячі гривень. Опитані нами члени комісій наголошували на тому, що ці кошти зовсім незначні і справедливим вважали б оплату вдвічі більшу для членів ДВК і у два з половиною рази для голови і секретаря.
Виборча дільниці в одному з корпусів медичного університету в Тбілісі. Голосування починається о восьмій ранку. О сьомій комісія починає ранкове засідання. Всі члени ДВК одягають накидки зеленого кольору, що допомагає швидко їх ідентифікувати серед усіх присутніх. Секретар комісії заповнює реєстраційний журнал, вписуючи до нього усіх присутніх на дільниці.
Голова комісії перевіряє цілісність конверту в якому знаходяться печатки. Їхня кількість відповідає кількості членів комісії, які видаватимуть виборцям бюлетені (один член комісії на триста виборців).
Далі відбувається процедура жеребкування, внаслідок якої між членами комісії розподіляються функції, які вони виконуватимуть під час голосування.
Це породжує інтригу, адже кожному цікаво яку роль він виконуватиме протягом дня. Така ж процедура відбувається і щодо розподілу функцій після закінчення голосування. Жоден з членів комісій на дільницях, на яких ми спостерігали, не відмовлявся від виконання функцій, які йому випали. Після жеребкування голова комісії перевіряє цілісність пакетів, в яких містяться бюлетені, оголошує їхню кількість.
На відміну від України, в Грузії члени комісії не перераховують бюлетені перед початком голосування. Усі бюлетені пронумеровані. Контрольний лист, який опускають до скриньки для голосування, відрізняється від українського тим, що на ньому повинен підписатись також перший виборець.
На моїй дільниці таким виборцем був один зі спостерігачів, який о восьмій годині ранку одразу ж і проголосував.
Перші виборці прийшли на дільницю трохи раніше, проте їх люб’язно попросили зачекати. Всередині приміщення для голосування розміщені списки виборців, що належать до цієї дільниці. Вказані ім’я, стать, місце реєстрації, місце фактичного проживання (якщо відрізняється), місце перебування особи (в Грузії чи за межами країни) і дата реєстрації в списку виборців. Значна кількість виборців перевіряють наявність своїх даних в списку і зовсім не проти, що їхні персональні дані знаходяться у вільному доступі.
В приміщенні для голосування розміщений перелік кандидатів без фотографій чи символіки політичних партій.
На вході до приміщення для голосування за допомогою спеціального ліхтарика виборця перевіряють на наявність маркування на пальцях.
Якщо такого не виявлено, виборець показує посвідчення особи і прямує до членів комісії, які видають виборчі бюлетені. Після цього виборця ідентифікують в списку виборців. Окрім імені і номеру ID у них містяться також фотографії виборців.
Далі виборця маркують. Цей механізм запровадили з метою уникнути повторного (багаторазового) голосування. Член комісії, тримаючи в руках паперову салфетку, бере великий палець правої руки і наносить на нього спеціальну фарбу.
Вона залишиться у виборця на пальці протягом трьох днів, але буде помітною тільки під ультрафіолетом. Ця процедура потребує особливої уваги зі сторони спостерігачів. На одній з дільниць я спостерегла, як член ДВК, маркуючи виборців, перевертала розпилювач низом вгору, підносячи його впритул до пальця. Так, кінець трубки всередині розпилювача опинявся вище рівня рідини і замість неї захоплював повітря. Так само надмірне наближення розпилювача до пальця значно обмежує зону, на яку потрапляє рідина. Після зауваження член комісії змінила спосіб маркування. Проте, після повернення на цю ж дільницю через декілька годин, вона продовжувала маркувати виборців попереднім способом. Інший спосіб сумнівного маркування – розпилення рідини не на палець, а на серветку, яку член ДВК тримає біля пальця виборця. Наскільки такі порушення були системними і використовувались навмисно, щоб вплинути на результат голосування, відповісти важко. Але, безсумнівно, способи обійти цю процедуру існують. З огляду на це, спостерігачі на дільницях повинні приділяти особливу увагу тому, як відбувається маркування виборців.
Далі виборцю видають два бюлетені, на зворотній стороні яких член виборчої комісії ставить печатку і підпис.
Лицева сторона партійного бюлетеня містить назву і дату виборів, назву і номер виборчого округу, номер виборчої дільниці, назву і номер партії. На мажоритарному бюлетені міститься номер, ім’я і спосіб номінації кандидата.
Отримавши бюлетені, виборець прямує до виборчої кабінки, де їх заповнює.
Із заповненими бюлетенями виборець йде до члена ДВК, який видає йому спеціальний конверт.
Часто виборці ігнорують таємницю голосування, кладучи заповнені бюлетені перед членом ДВК перед тим, як помістити їх у конверт. Конверт з бюлетенями опускається у скриньку.
На дільниці встановлені відеокамери, спрямовані на скриньки.
Після закриття дільниці жеребкуванням визначають трьох членів ДВК, двох представників від спостерігачів, а також двох представників від суб’єктів виборчого процесу, які підраховують кількість виборців, що одержали виборчі бюлетені. Після підрахунку і внесення даних у реєстраційну книгу, секретар ДВК погашає невикористані бюлетені – відрізає правий нижній кут.
Перед відкриттям скриньок для голосування перевіряється цілісність пломб і закривається отвір у скриньці.
Першою відкривається скринька для голосування поза межами дільниці. Виймається контрольний лист і звіряється з тим, який залишився в комісії перед початком голосування. Така ж процедура відбувається і з основною скринькою для голосування.
Далі один з членів ДВК виймає бюлетені з конверта і оголошує, за кого проголосував виборець.
Бюлетені сортують і підраховують.
Секретар заповнює протокол
і робить необхідну кількість копій для всіх бажаючих. Копії роблять за допомогою копіювальних машин, які є на кожній дільниці.
Всі члени комісій зобов’язані підписати протокол. ОВК приймає протокол незалежно від того, є в ньому помилки чи ні.
Якщо в протоколі міститься помилка, то її намагаються знайти одразу.
Якщо це не вдається, наступного дня ДВК повинна здійснити перерахунок. Одразу після отримання в ОВК протокол сканується і відправляється до ЦВК.
За результатами спостереження можна говорити про те, що день голосування на відвіданих виборчих дільницях пройшов спокійно і організовано. Багато в чому це стало можливим завдяки добре підготовленим членам виборчих комісій. Виявлені порушення не були системними і, у разі виявлення, усувались. На мою думку, найбільш цікавим для України може стати досвід формування і організації роботи дільничних виборчих комісій – особливо у частині змішаного підходу до формування комісій. Коли участь у цьому процесі беруть не лише політичні партії та кандидати, але й виборчі комісій вищого рівня. Це, з одного боку, дозволяє збалансувати політичні інтереси в комісіях, а з іншого – забезпечити присутність у виборчій адміністрації справді професійних і підготовлених працівників.
Іванна Фединчук, Моніторингово-аналітична група «ЦИФРА», Тбілісі