Розмова з керівником моніторингово-аналітичної групи «Цифра» Назаром БОЙКОМ
Близько 33 % керівного складу окружних виборчих комісій певні, що в їхній ОВК працюють представники «технічних партій». А 27 % бачили, як висуванець певної політичної сили відпрацьовує замовлення своєї партійної команди. Це кілька цікавих чисел із соціологічного опитування, яке виконали Моніторинґово-аналітична група «Цифра» та Київський міжнародний інститут соціології. Експерти опитали 414 особливих респондентів — голів, їхніх заступників та секретарів ОВК. Подібних досліджень в Україні, здається, ще не робили. Через опитування вдалося дізнатися, чим мотивуються члени комісій, вступаючи до обов’язків, яку роль відіграє неофіційне спонсорування, як їх відшукують виборчі команди, як вони оцінюють власну безпеку, в чому вбачають головні проблеми у переддень виборів.
«Z» поговорив з керівником моніторинґово-аналітичної групи «Цифра» Назаром Бойком не тільки про соціологію, а й про використання хитрих технологій командою нового президента, про «зливання округів» і про «технічних кандидатів». Зокрема, на минулих президентських виборах Cifragroup уклала якісну візуалізацію щодо того, як перетинаються виборчі команди учасників парламентських виборів 2012 року та президентських 2014-го (йшлося про перетікання членів ОВК). Приміром, виявилося, що більшість членів комісій, які заступали інтереси кандидата у президенти Михайла Добкіна, два роки перед тим були висуванцями дрібних партій штибу «Народно-трудового союзу», «Союзу анархістів», «Братства», Ліберальної партії. Це опосередковано свідчить про те, що цей пул на минулих виборах обслуговував Партію реґіонів — хоч воно й без того було очевидно. Але хтось же користає з такого ресурсу й цього року…
Назар БОЙКО:
МАЙБУТНЯ ВЕРХОВНА РАДА — КАМІКАДЗЕ. НЕ РОЗУМІЮ ТЕПЕРІШНЬОГО АЖІОТАЖУ
– Чи готові окружні виборчі комісії до виборів 26 жовтня, виходячи з відповідей, які ви отримали під час соціологічного опитування? Наскільки вони є компетентними?
– Дослідження, яке ми здійснювали разом із КМІСом, проводилося з 30 вересня по 8 жовтня, отож ті відповіді, які надали респонденти, з того часу могли би дещо змінитися. Загалом можна сказати, що комісії є добре укомплектовані кадрами. Представники ОВК переважно мають вищу освіту і великий досвід. Ідеться про людей, які в середньому проводили по п’ять виборчих кампаній; траплялися працівники, котрі беруть участь у виборах уже 27 років, іще з часів СРСР. Досвідчені члени комісій здатні швидко адаптуватися до нововведень у законодавстві та процедурах — а подібні зміни відбуваються майже щотижня.
Найбільша пересторога стосується комісій на Луганщині та Донеччині. Були округи, в яких нам не вдалося опитати жодного з представників керівного складу ОВК. На той час декотрі окружні комісії не були сформовані взагалі. На частині дільниць люди обґрунтовували відмову від анкетування міркуваннями безпеки. Дехто зізнавався: боїться, що інформація потрапить у непотрібні руки, і можуть виникнути проблеми, що коштуватимуть життя.
– Чи високий відсоток абсолютних відмов? Чи використовували ви якісь хитрощі, щоб «не налякати» членів комісій?
– У 70 % ми отримали відповіді на анкети. На загал нам трапилися дуже відриті люди. Переважно вони були щирими у відповідях навіть на ті питання, щодо яких ми мали певні побоювання: про фінансування їхньої роботи у виборчих комісіях, про технічні партії, адміністративний вплив, політичний тиск і так далі.
Ми працювали над дослідженням кілька місяців разом зі спеціалістами КМІС та американським професором Еріком Херреном (Erik Herron) з Університету Вест-Вірджинія. Було багато суперечок з приводу того, як формулювати питання. Виходили з того, що питання слід викладати «пташиною мовою» членів ОВК. Можливо, вони не завжди грамотно поставлені з методологічної точки зору, однак подані в такий спосіб, щоб члени ОВК їх зрозуміли. З іншого боку, слід враховувати, що члени комісій із багаторічним досвідом — це не прості респонденти. Вони дуже чітко «розколюють» у питаннях закладені гіпотези: читаючи анкету, миттєво її «сканують», розуміють, яких відповідей від них очікують, а отже, можуть бути не зовсім щирими. Декотрі питання ми наважилися ставити прямо «в лоб».
Одне з питань — про фінансування роботи членів ОВК. Ми питали, наскільки для них важлива матеріальна компенсація від політичних партій. Мета — опосередковано з’ясувати, чи існує практика оплати праці членам ОВК партійними штабами. Якщо люди відповідають, що матеріальне заохочення для них важливе, отже, вони визнають, що отримують гроші від штабів, або принаймні підтверджують існування таких перемовин. З іншого боку, ми отримали уявлення, наскільки це важливий фактор у ґрадації пріоритетів члена виборчої комісії. Люди були достатньо щирими, відповідаючи на це питання.
– Але ж ця практика давно усталена, ні для кого не є секретом: партії платять гонорар членам комісій.
– Гадаю, воно тягнеться ще з перших виборчих кампаній в Україні. Ці кошти не проходять через офіційні фонди, рахунки кандидатів, не оподатковуються. Чи буде політична воля і бажання у відповідних силових структур займатися цим питанням і доводити розслідування до логічного кінця — сказати важко.
– Щоб передбачити, чи є політична воля, досить з’ясувати, чи президентська партія виплачує такі гонорари. Що кажуть ставленці Блоку Порошенка в комісіях?
– Був такий витяг: декілька людей ідентифікували себе як представники Блоку Порошенка. Ми розуміли, що респонденти, напевне, помилилися, адже за законом Блок Петра Порошенка не є тим виборчим суб’єктом, який може надавати своїх представників в ОВК, адже він не має власної фракції у Верховній Раді і не брав участі в попередніх виборах до парламенту. Ми подивилися, яким чином ці люди відповідали на питання про фінанси, і виявилося, що всі позитивно відповіли на питання про важливість винагородження членів ОВК.
Хтось ласий до гонорарів, а хтось просто відмовчується
– Чи досвід «польового» спостереження за роботою ОВК протягом минулих двох–трьох тижнів підтвердив тези, висловлені членами комісій? Чи, можливо, якісь побоювання не справдилися?
– Відразу після нашого опитування IFES (International Foundation for Electoral Systems — Міжнародна фундація виборчих систем), проводила кількаденні семінари й тренінґи для членів ОВК. Гадаю, ці практики підвищили рівень знань членів комісій і рівень їхньої впевненості у здатності провести вибори. Якщо якісь зміни відбулися, то вони, на мою думку, стосуються формування дільничних виборчих комісій і матеріально-технічного забезпечення. Під час опитування члени ОВК висловлювали найбільшу стурбованість саме щодо дільничних комісій. Вони прекрасно розуміли, що 15 днів для комплектування ДВК — критично мало. Процес наповнення кадрами, освітня компетенція кандидатур, постійна ротація членів… Для вирішення цих проблем треба працювати у напруженому режимі. Коли є більше часу, з цим можна впоратися і поволі «перетравити» всі труднощі. Якщо часу бракує, то в деяких округах може статися збій.
– У своїх анкетах ви запитуєте, чи є серед членів комісії представники «технічних» партій. Пам’ятаю ще з минулої президентської кампанії, як Сifragroup аналізувала політичну лояльність членів комісій, виходячи з того, кого вони репрезентували на попередніх виборах. Таким методом вдається простежити «технічність» партій і з’ясувати, на кого вони працюють від виборів до виборів. Що є цікавого цього разу?
– Ми проводили цю аналітику на парламентських виборах 2012 року і президентських 2014-го. Цей метод дає можливість прослідкувати неформальні зв’язки між різними представниками виборчого процесу. Формально всі партії мають однаковий статус та однакові можливості при укомплектуванні виборчих комісій. Більш рейтинґові політичні сили намагаються використати технічні партії для того, щоб збільшити власне представництво в комісіях. За нашими спостереженнями, у 2012 році Партія реґіонів за рахунок технічних партій контролювала 50 % членів у виборчих комісіях. Завдання, котре ставилося тодішньою Адміністрацією Президента, — не просто контролювати склад ОВК та ДВК, а й впливати на порядок денний, прийняття рішень, підрахунок голосів. Виборчі комісії намагаються контролювати ті політичні сили, яким розходиться отримати цей ресурс, щоб використати його у випадку виникнення проблемних ситуацій, наприклад, в округах. Є багато округів, де дуже конкурентні вибори. Якщо перемога «коштує» десятки–сотні голосів — там контроль над комісіями має дуже важливе значення. Ця технологія працює і на цих виборах. Хоч я сумніваюся, що вона використовуватиметься так само грубо, як у 2012 році.
– Тобто розпорядником цього ресурсу на виборах-2014 є «партія влади»?
– Є кілька партій, про котрі можна сказати, що вони працюють у фарватері політичної сили теперішнього президента. Наприклад, партія «Собор» (котра дістала право на членство у комісіях завдяки участі в попередніх парламентських виборах. — «Z») запропонувала до складу ОВК близько 50 кандидатур, які на минулих виборах були представниками кандидата у президенти Порошенка. Але БПП не є Партією реґіонів зразка 2012 року, з об’єктивних і суб’єктивних причин. Навіть якби їм хотілося збудувати таку вертикаль, у них нема для цього часу, а зрештою, й ситуація в країні не дозволяє. Ситуації у виборчих комісіях будуть більш строкатими — як у тому калейдоскопі. На кожен округ треба дивитися індивідуально. Ми ще мусимо враховувати, що, крім партій, є мажоритарні кандидати, котрі теж здійснюватимуть додатковий вплив на ОВК.
– Хоча мажоритарники формально й не мають права вносити свої подання до складу комісій…
– Наприклад, бувають випадки, коли на мажоритарника центральним штабом покладається обов’язок забезпечити роботу членів комісій, зокрема профінансувати їхню роботу, скажімо, на половину. Ситуація може зайти ще далі: кандидат не може фінансувати членів комісії, він контактує з іншим штабом і пропонує віддати цих людей чи ці квоти під їхню опіку. Мажоритарники є «третьою стороною» в цій справі. Робота комісій залежить від політичного ландшафту кожної окремої місцевості. Десь вибори відбудуться спокійно, а десь битимуться вікна, зникатимуть члени комісій, втручатиметься міліція.
– Тож на виборах не вдасться минути бруду, і повторяться «кращі часи»?
– Час ніби змінився. Всім хочеться вірити, що відбулися якісь зміни. Але якщо подивитися на спосіб формування виборчих комісій, маніпуляції на рівні ОВК та ДВК, використання «технічних» кандидатів та брудних технологій, то дійдемо до думки, що мало що змінилося. Американці кажуть: якщо щось подібне на качку ходить і кряче, як качка, то найімовірніше це і є качка. Чи є підстави вважати, що, зважаючи на такі факти, голосування буде мирним, безболісним і всі лишаться задоволеними? Я не належу до тих, хто вважає, що все буде гладко.
Відповіді на питання: чи є у вас «технічні партії»?
– В одному з досліджень Сifragroup намагалася виявити так звані злиті округи, де команда Порошенка відмовилася висувати сильних кандидатів проти певних одіозних осіб. Ви дійшли висновку, що стратегія президентського штабу «зорієнтована на досягнення результату і є виключно прагматичною». Що малося на думці?
– Ми встановили округи, в яких Блок Петра Порошенка утримався від висування своїх кандидатів і де своїх претендентів не виставляла ВО «Свобода», — як відомо, ці партії узгоджували кандидатів перед виборами, — і таких округів виявилося 35. Є досить підстав стверджувати, що в цих випадках президент керувався простим прагматизмом — його цікавить більшість у Верховній Раді. Я не беруся стверджувати, для якої мети він прагне цієї більшості. Можливо, вона буде гіперактивною, і всі залишаться задоволеними, але сам підхід викликає певні підозри. Або команда Порошенка не володіє достатньо вагомими та авторитетними кандидатурами в цих округах — або ж питання вирішувалося у площині «тіньових домовленостей». Якщо взяти Вінницьку область, в окрузі Оксани Калетник не висунуто конкурента. Невже на Вінничині, «малій батьківщині» президента, не знайшлося нікого, хто би під гаслами Порошенка переміг Оксану Калетник?! Інші приклади: округ Володимира Литвина на Житомирщині, Олександра Фельдмана та Віталія Хомутинника на Харківщині, Володимира Зубика на Черкащині.
– Верховна Рада цього скликання протрималася два роки. Чи вірите, що новий парламент добуде свою каденцію до кінця?
– Можу згадати про Арсенія Яценюка, який казав, що він очолює уряд-камікадзе. Думаю, що майбутня Верховна Рада — теж «камікадзе». Не розумію ажіотажу, з яким деякі кандидати намагаються пройти в теперішній парламент… Є два фактори: очікування і час. Зараз люди мають дуже високі очікування. Ми вже перетиналися з цим у 2004 році, після Помаранчевої революції. Що відрізняє 2004 рік від нинішнього дня? Люди, маючи високі очкування, більше не хочуть чекати, вони хочуть мати все, зараз і тут. Якщо за два–три–чотири місяці Верховна Рада виявиться не готовою до рішучих кроків, голос вулиці ставатиме все гучнішим і гучнішим. А якщо повернутися до всіх тенденцій, які супроводжують виборчий процес, я маю глибокий сумнів, що в парламенті опиниться переважна частка людей, готових іти на істотні зміни в короткий час. Тоді нас чекатиме щось радикальніше, ніж кидання політиків у сміттєві баки.
– Повернімося до початку розмови. Який спосіб формування ОВК та ДВК є для України оптимальним?
– Ми маємо багато аналітики на тему функціонування комісій у Європі, від центрального рівня до дільниць. У багатьох країнах Заходу обов’язки членів комісій виконують судді конституційних, адміністративних, господарських судів. Свої квоти мають органи місцевого самоврядування. Тобто це постійно діючі органи, які, на відміну від України, є незалежними від політичних пертурбацій. Частку представництва мають і політичні партії, але загалом це комплексна система, яка не спирається лише на політичні партії і не залежить від них у питаннях фінансування, кадрів, логістики і так далі. У структурі виборчих комісій є лепта держави, лепта місцевого самоврядування і лепта партій. Це є баланс, і ця система діє. В Україні весь виборчий процес є заручником партій. Згадайте минулі президентські вибори: доводилося знижувати чисельність складу виборчих комісій, встановлювати мінімально прийнятний кворум, бо не вистачало людей — комісії формувалися у ручному режимі. Якби того не робилося, виборів би просто не було. Це дуже хитка конструкція. Треба ставити її на землю, як стіл, на всі чотири ніжки, а не на одну.
– Що робити з виборчою системою? Цьогорічні вибори знову примушують замислитися над усуненням «мажоритарки».
– Наразі я дуже критично ставлюся до думки, що будь-який інституційний дизайн або будь-які інституційні зміни дадуть бажаний результат у такий спосіб, як цього досягається на Заході. Будь-яка система, у тому числі й пропорційна система з відкритими списками, може провалитися в українських реаліях. У нинішній ситуації це холостий «прокрут». При такому арсеналі можливостей впливу на формування комісій, маніпуляцій, способах підкупу виборців… Єдиний плюс системи з «відкритими списками» — вона ще жодного разу в Україні не застосовувалася. Всі інші вже були: «мажоритарка» у 1994 році, змішана система у 1998, 2002 і 2012 роках, пропорційна — у 2006-му та 2007-му. Насамперед треба міняти базові речі: відсіяти технічні партії, забезпечити незалежність виборчих комісій, унеможливити фальсифікації. Має з’явитися культура проведення виборів. Із цього треба починати, а не зі стриху. Боюся, що на виході схопимося за голову й скажемо: «Що ж робити далі, якщо всі системи ми вже перепробували?..» Виборець не сильно замислюється над інституційним дизайном, він переважно шукає простих відповідей. Зараз така відповідь — це пропорційна система з відкритими списками. Якщо вона не спрацює, у багатьох може з’явитися сумнів: «А може, нам узагалі не треба виборів проводити? Може, треба якогось Піночета?..» Я певен, що знайдуться люди, котрі візьмуться розвивати цю тезу. Зараз дуже добротний ґрунт для цього, тому нікому би не радив із цим жартувати.
Розмовляв Володимир СЕМКІВ
23.10.2014